Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.02.2015 року у справі №5017/3705/2012
Постанова ВГСУ від 01.02.2016 року у справі №5017/3705/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Справа № 5017/3705/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В., Рогач Л.І.за участю представників:прокуратуриЯговдік С.М. - прокурор відділу Генеральної Прокуратури України позивачівМатвіюк М.А. - довіреність від 30.12.2015 рокувідповідачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)третьої особиРоздобудько С.Г. - довіреність від 28.12.2015 рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФермерського господарства "Колос - 2006" на постановувід 13.10.2015 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 5017/3705/2012 господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України та Білгород - Дністровської квартирно - експлуатаційної частини районудо - Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області; - Фермерського господарства "Колос - 2006"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України провизнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2012 р. Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся з позовом до відповідачів: Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, ФГ "Колос-2006" про:

- визнання недійсними договорів оренди землі № б/н від 09.06.2009р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 75,51 га;), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 102,53 га), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 121,96 га), що були укладені Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ФГ "Колос-2006";

- витребування від ФГ "Колос-2006" та зобов'язання повернути Міністерству оборони України зі складенням акта прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 300,00 га (вартістю 988 680 грн.), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області ФГ "Колос-2006" за зазначеними договорами. (з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог від 08.01.2014 №13-вих-4, том 2 а.с. 64-66).

Позовні вимоги, з посиланнями на приписи статей 1, 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 10 Закону України "Про оборону України", статей 77, 78, 92, 116 Земельного кодексу України та статей 2, 4 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі 2-а-3436/08/1570 скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005р. та пункт 1 Розпорядження від 14.12.2005р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації що урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як таких, що не відповідають вимогам закону.

Зазначеними розпорядженнями Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради. У подальшому незаконно вилучена земельна ділянка площею 300,0 га була надана в оренду фізичним та юридичним особам, зокрема, ФГ "Колос-2006".

При цьому, в ході розгляду даної справи, Одеським апеляційним адміністративним судом було встановлено, що право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Отже, приймаючи зазначені розпорядження Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні спірною земельною ділянкою, чим були порушені права Міністерства оборони України на вказані землі.

Факт надання в оренду ФГ "Колос-2006" земельних ділянок, які входять до складу земель колишнього загальновійськового полігону, на думку заступника прокурора, підтверджується листом відділу Держкомзему у Тарутинському районі Одеської області від 06.08.2012 року за №23-01-32/1781.

Крім того, позивач зазначав, що спірна земельна ділянка знаходиться на обліку Білгород -Дністровської КЕЧ району, що підтверджується індивідуальною карткою обліку земельної ділянки, а також довідкою № 1162 від 07.08.2012 року, виданою начальником Білгород -Дністровської КЕЧ району. Будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок загальновійськового полігону суб'єктами господарювання, у тому числі і ФГ "Колос-2006", ані Міністерством оборони України, ані Білгород -Дністровською КЕЧ району не надавались.

Таким чином, на думку прокурора, Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області укладаючи спірні договори оренди землі і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 300,00 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

Білгород - Дністровська КЕЧ у поясненнях на позовну заяву просила позов задовольнити, посилаючись на те, що з постанови Одеського апеляційного адміністративного суду вбачається, що право постійного користування Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством Оборони України.

Міністерство Оборони України позовні вимоги Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері підтримало у повному обсязі.

На думку Міністерства оборони України, землі надані у користування ФГ "Колос-2006" є землями оборони, і Тарутинська райдержадміністрація, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону (військове містечко №11), а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі".

Крім того, Міністерство оборони України звертало увагу, що рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2013р. по справі № 916/876/13, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2003р., скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 398/А-2007 від 28.12.2007р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФТ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ЧП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради". Отже, скасовано документ, на підставі якого було укладено оспорювані договори, що є підставою для визнання цих договорів недійсними.

Також, Міністерство оборони України зазначало, що дану позовну заяву було подано в межах строків позовної давності, так як відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, а також у разі якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Згідно частини 3 зазначеної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили судовим рішенням - постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі №2а-3436/08/1570, у зв'язку із відмовою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у добровільному порядку повернути земельні ділянки Міністерству оборони України, був поданий відповідний позов до господарського суду. Таким чином, на думку прокурора, строк позовної давності не був пропущений.

У запереченнях та відзивах на позовну заяву Тарутинська РДА просила відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу того, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Міністерство Оборони України або Білгород - Дністровська КЕЧ й що це право останні отримали на підставі рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Крім цього, Тарутинська РДА під час розгляду справи судом першої інстанції, неодноразово подавала заяви про застосування позовної давності, а саме 04.03.2013 року та 16.01.2014 року.

10.02.2014 року Тарутинська РДА подала оновлене клопотання про застосування позовної давності в якому зазначала, що відповідно до витягу з журналу судового засідання Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2008 року у справі № 2а-3436/08/1570 , у розгляді якої брали участь як Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, так і Міністерство оборони України, до участі у справі у якості третьої особи було залучено ФГ "Колос-2006". За таких обставин, відповідач вважає, що з цієї дати як прокурор, так і позивач та відповідач дізналися про порушення свого права, але з позовом про визнання недійсними Договорів оренди землі від 18.03.2009 року заступник прокурора звернувся лише в грудні 2012 року.

Тарутинська РДА зазначала, що згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

ФГ "Колос 2006" також зверталось з клопотанням про застосування позовної давності щодо даних позовних вимог.

Відповідач звертав увагу, що відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

На думку ФГ "Колос 2006", позов про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки подано 12.12.2012 року, тобто більше як через 4 роки після того, як представники прокуратури та позивача дізналися про наявність укладеного договору оренди землі між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ФГ "Колос-2006", тобто після спливу позовної давності.

Також, у відзиві на позовну заяву ФГ "Колос 2006" просило у задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів права постійного користування спірною земельною ділянкою колишнього полігону позивачами.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції, Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області було подано заяву про зупинення провадження у справі до прийняття Вищим адміністративним судом України рішення по касаційній скарзі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі №2-а-3436/08/1570 (том 1 а.с. 44-46).

ФГ "Колос - 2006" у запереченнях на позовну заяву також просило зупинити провадження у справі (том 1 а.с.62-64).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.02.2013 року (суддя Власова С.Г.) було зупинено провадження у даній справі на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до завершення перегляду Вищим адміністративним судом України постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі № 2а-3436/08/1570 за касаційною скаргою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, оскільки результати такого перегляду впливають на оцінку господарським судом законності набуття Тарутинською районною державною адміністрацією прав на земельну ділянку, що була передана ФГ "Колос - 2006" згідно оспорюваних договорів оренди.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2013 року, було скасовано ухвалу господарського суду Одеської області від 20.02.2013 року, справу передано на розгляд до господарського суду Одеської області.

10.07.2013 року прокуратурою було подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду господарським судом Одеської області пов'язаної з нею справи №916/876/13-г, яке було задоволено ухвалою господарського суду Одеської області від 10.07.2013 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2013 року провадження у даній справі було поновлено.

16.01.2014 року Тарутинською РДА було подано клопотання про призначення земельно - технічної експертизи, у зв'язку з необхідністю встановлення точної відповідності фактичних меж на місцевості земельних ділянок позивача правовстановлюваній та землевпорядній документації на неї, а також у зв'язку з необхідністю встановлення порушення меж та накладання земельних ділянок, наданих в оренду ФГ "Колос-2006", відповідно до правовстановлюваних документів на земельні ділянки позивачів та вимог нормативно-правових актів.

Вказане клопотання було залишено без задоволення, про що зазначено у тексті рішення суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2014 р. (судді Н.В. Рога, Г.І. Гуляк, О.В. Цісельський) позовну заяву Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Фермерським господарством "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008р. за №040853400020; визнано недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Фермерським господарством "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинськомур айоному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008р. за №040853400021; визнано недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Фермерським господарством "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинськомур айоному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008р. за №040853400019; витребувано від Фермерського господарства "Колос-2006" та зобов'язано Фермерське господарство "Колос-2006" повернути Міністерству оборони України зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 300,00 га, вартістю 988 680 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 75,51 га вартістю 248 850 грн. 75 коп., земельну ділянку загальною площею 121,96 га вартістю 401 931 грн. 37 коп., земельну ділянку загальною площею 102,53 га вартістю 337 897 грн. 86 коп., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008 р.; стягнуто з Фермерського господарства "Колос-2006" на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 13 540 грн. 80 коп.; стягнуто з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 13 540 грн. 80 коп.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначав, що оскільки розпорядження №398/А-2007 від 28.12.2007 року Тарутинської райдержадміністрації Одеської області визнано недійсним, слід вважати, що не існує рішення органу виконавчої влади про передачу в оренду спірної земельної ділянки, а отже, оспорювані договори оренди укладені з порушенням вимог частини 1 статті 116 та частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (без відповідного рішення органу виконавчої влади), а також з порушенням повноважень Тарутинської райдержадміністрації Одеської області на розпорядження землями оборони, які є державною власністю, що є обставиною, встановленою у рішенні господарського суду Одеської області від 30.07.2013р. у справі №916/876/13

Суд першої інстанції посилаючись на рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2013р.у справі №916/876/13, яким було визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007р. (на підставі якого було укладено договори оренди землі від 09.06.2008р. між Тарутинською райдержадміністацією та ФГ "Колос-2006"), дійшов висновку, що договори оренди землі від 09.06.2008р. підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання повернути Міністерству оборони України зі складанням акта прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 300,00 га (вартістю 988 680 грн.), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р., посилаючись на приписи статей 387, 388 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог заступника Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району.

З приводу розгляду заяв про застосування позовної давності, господарським судом було зазначено, що відповідачами не доведено, що саме позивачем пропущений строк позовної давності та не доведено коли саме позивачу стало відомо про порушення його права та зауважено, що відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, а також у разі якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Згідно частини 3 зазначеної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили судовим рішенням - постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі № №2а -3436/08/1570, у зв'язку із відмовою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у добровільному порядку повернути земельні ділянки Міністерству оборони України, був поданий відповідний позов до господарського суду.

За апеляційною скаргою ФГ "Колос - 2006" Одеській апеляційний господарський суд (судді: С.В. Таран, М.А. Мишкіна, І.Ф. Філінюк), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 13.10.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом було прийнято ухвалу від 11.12.2014 р., зокрема, про задоволення клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про зупинення апеляційного провадження у даній справі до вирішення господарської справи № 916/876/13. Вказана ухвала була скасована постовою Вищого господарського суду України від 24.02.2015 року.

ФГ "Колос - 2006" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 року та рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що судами безпідставно не застосовано позовну давність, оскільки прокурор в інтересах Міністерства оборони України та Білгород - Дністровської квартирно - експлуатаційної частини району звернувся з вказаним позовом більше як через чотири роки та шість місяців після того, як позивач дізнався про наявність укладених договорів оренди землі між Тарутинською РДА та ФГ "Колос - 2006".

При цьому, якщо у передбачених законах випадках з позовом до господарського суду звертається прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатись саме позивач, а не прокурор.

Також скаржник зазначає, що ані Міністерство оборони України ані КЕЧ не мають права землекористувача земельної ділянки колишнього полігону, у зв'язку з чим їх права потенційними орендараями та Тарутинською РДА не могли й не були порушені. Таким чином, позивачі в дійсності не мають права на позов в матеріальному аспекті.

Відсутність державного акта на право постійного користування як у ліквідованої військової частини, так й у Міністерства оборони України та КЕЧ, може свідчити лише про відсутність прав земелекористувача.

Крім цього, скаржник зазначав, що у 1995 році Міністерство оборони України відмовилось від 300 га земель колишнього полігону, які за розпорядженням Тарутинської РДА №105 від 08.09.1995 року були передані до земель запасу Веселодолинської сільської ради у передбаченому законом порядку.

Так, скаржник вважає, що цілком ймовірно, що землі, які надані ФГ "Колос - 2006" в оренду повністю або частково співпадають з тими землями, від яких Міністерство оборони України свого часу добровільно відмовилось. Разом з цим, при розгляді справи, судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки вказаним документам, як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України.

Тарутинська РДА Одеської області у свої поясненнях на касаційну скаргу просила задовольнити скаргу частково, рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року скасувати у повному обсязі, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка не сформовані у порядку встановленому статтею 79-1 Земельного кодексу України й відповідно не може бути об'єктом цивільно - правових та земельних правовідносин.

Крім того, відповідач зазначає, що необхідною умовою для вирішення даного спору є дослідження питань відносно меж земельної ділянки, яку позивачі вважають землями оборони та чи є накладення меж земельної ділянки наданих в оренду ФГ "Колос - 2006" на межі земельних ділянок позивачів.

Також на думку відповідача судами не досліджено, який самий структурній підрозділ Міністерства оборони України є власником або користувачем земель, які позивачі вважають землями оборони.

Кабінет Міністрів України в письмових поясненнях на касаційну скаргу зазначив, що оскаржувані постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року та рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 року є законними та не підлягають скасуванню, а касаційна скарга ФГ "Колос - 2006" необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Так, Кабінет Міністрів України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а укладення спірних договорів є незаконним.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063".

10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акта земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акта.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. 14.12.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №368/А-2005, яким внесено зміни до пункту 1 вищевказаного розпорядження зміни, зокрема, припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у справі №2-а-3436/08/1570, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992р.) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970р., 1990р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Одеський апеляційний адміністративний суд зазначав, що відсутність асигнувань з Державного бюджету України на відповідні цілі має наслідком неоформлених державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, однак у жодному випадку не припиняє зазначене право Міністерства оборони України на раніше надані йому земельні ділянки; приймаючи оспорені розпорядження Тарутинська районна державна адміністрація перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, в подальшому розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації №398/А-2007 від 28.12.2007 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок фермерському господарству «Колос -2006» (далі- ФГ "Колос -2006") для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 300 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради; передано ФГ "Колос-2006" земельну ділянку площею 300 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради в довгострокову оренду строком на 49 років; зобов'язано ФГ "Колос-2006" укласти договори оренди на земельні ділянки загальною площею 300 га ріллі з районною державною адміністрацією.

Із змісту затверджених вказаним розпорядженням проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ФГ "Колос-2006" вбачається, що передані останньому в оренду земельні ділянки відведені за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

На підставі вказаного розпорядження №398/А-2007 від 28.12.2007 між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та ФГ "Колос - 2006" (орендар) були укладені договори оренди землі від 09.06.2008, за умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодинської сільської ради земельні ділянки площею 121,965га, 102,53га та 75,515 га.

Вказані договори були зареєстровані у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії "Центр ДЗК", про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи 11.06.2008 за №040853400020, №040853400019, №040853400021.

11.06.2008 року за актами приймання-передачі земельні ділянки передані орендодавцем орендареві.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимоги Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про:

- визнання недійсними договорів оренди землі № б/н від 09.06.2009р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 75,51 га;), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 102,53 га), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 121,96 га), що були укладені Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ФГ "Колос-2006";

- витребування від ФГ "Колос-2006" та зобов'язання повернути Міністерству оборони України зі складенням акта прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 300,00 га (вартістю 988 680 грн. ), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області ФГ "Колос-2006" за зазначеними договорами. (з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог від 08.01.2014 №13-вих-4, том 2 а.с. 64-66).

Згідно з вимогами статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Міністерство оборони України відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 N406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

За приписами статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9 та 14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

За приписами статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно з пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Враховуючи викладене, а також приписи статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акта, право постійного користування спірними земельними ділянками загальною площею 300 га залишалось за Міністерством оборони України та належали державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельними ділянками, що входять до складу земель оборони.

Згода Міністра оборони України на передачу спірної земельної ділянки Тарутинській районній державній адміністрації не надавалась. Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельні ділянки за оспореними договорами оренди від 09.06.2008. Рішення стосовно відчуження спірних земельних ділянок Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи відповідачами під час розгляду справи були подані клопотання про застосування позовної давності.

Розглядаючи вказані клопотання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами у даному випадку не доведено, що саме позивачем пропущений строк позовної давності та коли саме позивачу стало відомо про порушення його права та зауважено, що відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, а також у разі якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Згідно частини 3 зазначеної статті після переривання, перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили судовим рішенням - постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі №2а -3436/08/1570, у зв'язку із відмовою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у добровільному порядку повернути земельні ділянки Міністерству оборони України, був поданий відповідний позов до господарського суду.

Проте, колегія суддів вважає, що вказані висновки зроблені судами першої та апеляційної інстанції передчасно, без дослідження та з'ясування необхідних обставин для застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що позовна давність за вимогою в цілому переривається також і тоді, коли позов пред'явлено лише в частині вимоги. Разом з цим, вчинення позову за однією вимогою не може переривати позовну давність за іншими вимогами.

З викладеного слідує, що для застосування приписів частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин судам слід було насамперед встановити чи є предмет позову у справі №2а-3436/08/1570 лише частиною вимоги заявленої у даній справі, яка розглядається за позовом Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, ФГ "Колос-2006" про:

- визнання недійсними договорів оренди землі № б/н від 09.06.2009р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 75,51 га;), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 102,53 га), № б/н від 09.06.2008р. (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 121,96 га), що були укладені Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ФГ "Колос-2006";

- витребування від ФГ "Колос-2006" та зобов'язання повернути Міністерству оборони України зі складенням акта прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 300,00 га (вартістю 988 680 грн. ), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області ФГ "Колос-2006" за зазначеними договорами.

Судова колегія вважає, що під час розгляду даної справи, поза увагою судів залишено з'ясування як суб'єктного складу сторін так й предметів та підстав спорів, за якими були подані позови, що також є необхідним для визначення правомірності чи навпаки, застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Крім того, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів не забезпечує реального захисту, оскільки не породжує юридичних наслідків та не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за приписами частин 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

В даному випадку, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції не проаналізував належним чином усіх обставин справи, у тому числі не з'ясував питання про те, з якого моменту починається перебіг строку позовної давності у спірних правововідносинах.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 у справі №5017/3705/2012 та рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач